Монумент "Родина-Мать" в Киеве, фото пользователя Мистик на http://www.photosight.ru/

Меморіал радянським воїнам-визволителям у місті Мілець, на північному сході Польщі, фото http://www.soldat.ru/

А біля міста Герлиць було ще одне мале селище, так от зайняли ми його сходу, а до ранку де й німці подівалися, а за містом, кілометрів 10-20, був 20-тисячний табір з нашими дівчатами. Зняли і послали туди наших часових. Так дівчата як рухнули на це місто, а вони робили тут у "бауерів" (німецьке слово, яке означає заможних людей, панів) і давай відкривати гардеробні магазини, брати речі, а німці кричать, та гонять дівчат. А у мого капітана (1926 року народження, такий як ми) було поповнення – 4 чоловіки поповнення прийшло. Так двоє на кухню, один пошту носив, а один мій капітан узяв кулеметної роти. Так у цього пацана пістолет був і дівчата як йшли у місто беруть того пацана, і як він заходе, на німця наставить пістолета, і дівчата беруть все що їм треба. А вони ж тут робили, знають до якого "бауера" йти, що брати.

Місто Герлиць, Німеччина. Вид на р.Нейсе, на тій стороні вже Польща, фото користувача borderwatch на http://www.panoramio.com/

Та дівчата ті сходу і поїхали. Ми ще воювали, а вони писали листи, що вже приїхали. А вже інших там і американці звільняли. І оце три місяці ми їх вивозили. Там і сестру троюрідну зустрів у таборі. З села Рудівського (поблизу міста Синельникове) виїжджали туди дідові брати і там оті дівчатка признали, що родичі.

А до себе в машину я набирав барахла багато і дарував дівчатам. У машину накидаю під сидіння – на машині було добре. У мене і сковорідка була з ручкою, і як передова десь стане, кулемети зняли, і я стою. Я швидко тут і котелок в мене і мука була і цукор, а сала копченого скільки! Я швидко сковорідку раз, розжарив, млинці напік і вже я ситий. Трофеїв всяких було, хлопці чого тільки не накидають туди в машину в кузов, була і бочка спирту, тільки бочку не вимивали, з-під бензину була, п’ють хлопці, гуляють…

* * *

А потім вдарили і німця погорнули на ту сторону Одера. А нам лізти рачки, бо техніка ж уся там, над Одером кинута. Так ми ото забрали дещо, поповнилися, а корпус же ж треба чимось годувати. А годувались уже чим одвоюємо. І от, значить, машину вибирають, і моя і ще, разом чотири машини вибрали і їдемо. Місто Пірець над Одером, їдемо туди по продукти, набрали продуктів, цукру, крупи, різні магазині відкриваємо, забираємо, цивільні німці теж беруть. Навантажили ми і їдемо назад у корпус. Коли ось тут "загранотряд", генерали, полковники – до нас: "Ага! Хто ви такі? Де ви, та що?" А в ті часи були такі хлопці, що фронт іде, а вони іззаду ідуть "воюють". І в ті часи вже кинулися ловить таких дезертирів і нас, значить "цап! Машини в сторону. І вас зараз в ряд – і на передову, у штраф-батальйон!" А тут же начальник тилу – один, мій капітан – два, і ще, разом шість офіцерів. І як начали просить – "Так, мовляв, і так, ми з бою вийшли та по продукти їхали, та ми ж нічого не знали". Так як начали проситься, та таки і відпросилися. Ну кажуть, ладно, їдьте, там ще одні стоять, якщо і там проїдете, то все, а то так будете на передовій! Так ми вже більш не їздили по продукти! Ото так було! І якби не строгість така, то і порядку не було і не завоювали б!"

Святкування Перемоги та вшанування ветеранів в селі Знаменівка, Новомосковського району, фото AlexandR