Марія Олександрівна Вілинська (Марко Вовчок), фото з сайту http://www.opolovnikov.ru/

Будівля Катеринославського вокзалу наприкінці XIX сторіччя, стара листівка Катеринославського магазину Блумбергъ

Високо цінували її літературний талант Тарас Шевченко, Іван Тургенєв, Олександр Герцен, Микола Добролюбов, Дмитро Писарєв, Микола Некрасов. Дружбою з нею дорожили Дмитро Менделєєв, Іван Сеченов, Олександр Бородін, Гюстав Флобер, Жорж Санд. Завдяки їй як перекладачці, наш читач взнав і полюбив твори Віктора Гюго, Андреаса Брема та Xристияна Андерсена.

До речі, нещодавно Марко Вовчок брала участь у рейтингу секс-символів української літератури.

Марко Вовчок – секс-символ? Облиште! Жінка, яка писала про кріпаків та називалася чоловічим псевдо, – це щось аморфне, безстатеве. Однак по мірі знайомства з біографією письменниці брови злітали на лоба.

Судіть самі: увезти Куліша від дружини за кордон, там кинути його заради Тургенєва, а далі – Герцен, Толстой, Добролюбов, Флобер, Меріме, Писарєв! Поляк Олевінський вкоротив собі віку через неї, Жуль Верн подарував ексклюзив на свої переклади російською, а Тарас Шевченко, кажуть, незадовго до смерті купив Марії золотий браслет вартістю 500 рублів (тодішніх!!!), щоправда, зробивши вигляд, що це від громади.

І що ви скажете про цю жінку з косою? Отож бо. Погано ми вивчаємо життя своїх класиків – може, варто підкоригувати шкільну програму, щоб зацікавити дітей літературою?

Феномен Марко Вовчок настільки зацікавив нас, що ми знову взялися за портрет. Зрозуміло – зображення старих часів поступаються за якістю PlayBoy, але все одно дають змогу скласти враження про жінку.

Зараз представниці слабкої статі зазіхають на традиційну чоловічу територію – політику, так само, як їх попередниці свого часу зазіхали на споконвіку чоловічу літературу. І використовують для цього два шляхи.

Одні наслідують чоловіків, носять костюми, коротку стрижку, говорять переконливо і послідовно. Вони ніби наголошують, що можуть бути такими ж, як і чоловіки, а тому гідні конкурувати на чоловічій території, а інші ж - як Марко Вовчок – всім своїм виглядом заявляють, що перш за все є жінками, підкреслюючи це як одягом і зачіскою, так і висловлюваннями.

І якщо перечитувати повісті Марко Вовчок після знайомства з сексуальними подвигами авторки, тексти вже не здаються по-шкільному занудними.

Що ж привело цю неординарну людину на береги Дніпра? Після тривалих пошуків картина прояснилася. Відповідь на багато запитань дало виявлене "Дело об установлений гласного полицейского надзора за дворянином Богданом Марковичем канцелярии Екатеринославского губернатора" з 2 вересня 1885 року по 1 травня 1887 року - сином письменниці. Так архівний документ з'ясував причини приїзду Марко Вовчок в Новомосковськ.

Здавалося зовсім недавно було буяння юності, захоплення, страждання, кохання, вінчання 17-річної Марії Олександрівни Вілінської, яка стала окрасою української літератури, відомої під псевдонімом Марко Вовчок (1833-1907) з відбулим покарання членом Кирило-Мефодіївського товариства, співробітником "Основи", громадським діячем, етнографом, композитором, автором музики до "Наталки - Полтавки" і опери "Чари" Опанасом Васильовичем Марковичем (1822 - 1867).

27 жовтня 1853 року у Марковичів народився син Богдан - майбутній математик, народник, журналіст, улюбленець матері, її гордість, найближча та найрідніша істота до останнього подиху. В 1876 року Богдан приймає бойове хрещення в сутичці з поліцією біля Казанського собору у Петербурзі.

Невдовзі Богдан переїжджає до Москви і стає одним із визнаних вожаків революційного студентства, діючи під конспіративною кличкою "генерал-пропагандист".

Влітку 1878 року він переходить на нелегальне становище. Ховаючись від арешту, замітаючи сліди, він переїжджає з місця на місце. Після довгих поневірянь Богдан осідає в Майкопі (Кавказ) і організовує там школу.

В Ростові-на-Дону включається в підпільну роботу місцевої групи "Народної волі". В 1883 року Богдан разом із однодумцями відкриває в Нахічевані завод по виробництву крохмалю, прибутки від якого йшли на потреби партії, проте поліція натрапила на слід революціонера.

Під час арешту Богдан чинив збройний опір. Крім того, йому ставили в провину переховування державного злочинця, народовольця Манучарова і приналежність до революційного товариства. Слідство продовжувалося біля двох років і закінчилось у вересні 1885 року.

Богдан Маркович у Ростові-на-Дону, 1882-83 рр., газета "Отава"

Роль Марковича в народовольському русі була настільки значною, що його долю вирішував особисто сам імператор Олександр III. За його вказівкою товариш міністра внутрішніх справ Росії генерал-лейтенант Гонлевський 4 вересня 1885 року запропонував катеринославському губернатору "установить гласный полицейский надзор за государственным преступником Богданом Марковичем" та утримувати його "в одном из нерасположенных на железной дороге уездов Екатеринославской губернии, наиболее отдаленных от города Ростова-на-Дону" терміном на два роки.

Клопотання Марії Олександрівни про дозвіл відбувати її сину заслання в Богуславі були марні. За розпорядженням губернатора, Богдан виїхав із Ростова.

19 жовтня він прибув у Катеринослав і в той же день відправлений в Новомосковськ. Бувши веселої і товариської вдачі, він з першої зустрічі сподобався і повітовому справнику. Маркович оселився в двадцяти верстах від повітового центру, в селі Вільному на Самарі серед розкішної природи.

Несподівано над головою Богдана грянув грім. Слідство виявило нові факти революційної діяльності піднаглядного: зв'язки з підпільною організацією в Харкові, Манучаровим та крохмальним заводом.

5 листопада 1885 року Богдана заарештували в селі Вільному і відправили в Новомосковську тюрму, в загальну камеру із карними злочинцями.

3-поверхова в'язниця майже півстоліття була хлібозаводом, фото А.Чарнего

В кінці грудня 1885 року Марко Вовчок змогла приїхати в Катеринослав добиватися побачення з сином, взнати, в чому його тепер звинувачують.

Її супроводжувала курсистка Женя Голубовська, наречена Богдана. Довга розмова з катеринославським губернатором Батюшковим ні до чого не привела.

Зустріч матері з сином відбулася в похмурому та вологому тюремному замку напередодні нового 1886 року. Вона провела з Богданом три дні і 2 січня 1886 року виїхала із Новомосковська.

Перед від'їздом Марія Олександрівна домовилася з повітовим справником про пересилання на його ім'я грошей, листів та посилок для сина.

Маркович провів в Новомосковській тюрмі 16 місяців. І весь цей час йшло жваве листування між матір'ю та сином.

Під час хвороби Богдана за нього відповідав тюремний та міський лікар Гординський, заспокоюючи Марію Олександрівну. В приписці до одного з листів Гординський повідомляє, що Богдан чекає весною її приїзду. Нам не пощастило відшукати ніяких свідчень про цей приїзд. Здається його не було.

Нарешті після довгих зволікань закінчено слідство. І знову долю Марковича вирішує цар. 24 січня 1887 року Олександр ІІІ наказав вислати Богдана в Астраханську губернію на 3 роки під нагляд поліції.

18 лютого 1887 року Марковича випустили з тюрми, щоб у відповідності з розпорядженням губернатора відправити його в Астрахань. Бажаючи виграти час і зустрітися з мамою та нареченою перед далекою дорогою, Богдан знаходить підтримку та порозуміння з боку повітового справника. Зав'язується жваве листування з губернатором. Той, вочевидь, не запідозрив хитрощів Богдана, відповідає на його запит відносно виду нагляду та способу відправки на нове місце проживання піднаглядного і т.д. В "діловому" листуванні пройшов тиждень.

Зраділа таким поворотам справи Марія Олександрівна. 25 лютого 1887 року приїхала в Катеринослав і подала губернатору прохання відправити сина не по етапу, а з прохідним свідоцтвом. Так Марко Вовчок залишається з сином в Новомосковську до кінця лютого.

Богдану допоміг Короленко - українець-патріот, меценат і благодійник, син підполковника, власник земель у Вільному та інших маєтків у Новомосковському повіті.

Саме Короленко взяв на поруки Марковича і допоміг матеріально підготуватися в далеку дорогу. Нарешті Катеринославський губернатор здався і дозволив піднаглядному на свій рахунок найняти конвоїра з оплатою в обидва кінці та вибрати більш зручний маршрут.

Від'їзд Богдана призначили на 1 травня 1887 року. В кінці квітня до нього знову приїхали мама і наречена. Вони організували прощальну вечірку і підтримали Богдана морально перед новими випробуваннями.

Такі були обставини трьох приїздів в Катеринослав та Новомосковськ видатної письменниці. Зрозуміло, що її візити носили цілком приватний характер, ніколи не афішувалися і тому пройшли непомітно для інтелігенції міста, прихильників її таланту та місцевих краєзнавців. Та й моральний настрій і фізичний стан були далекі від урочистих зустрічей та прийомів.

Де ж бувала видатна письменниця і які місця в Катеринославі пов'язані з її ім'ям? Поки що відома лише одна адреса - Канцелярія Катеринославського губернатора, більш відома мешканцям міста як Будинок губернатора на пр. К.Маркса, де зараз знаходиться одне з відділень Приватбанку. Міській владі та Обласному товариству охорони пам'яток історії та культури було б доцільно вирішити питання про встановлення на цьому будинку пам'ятного знака чи меморіальної дошки на честь відомої письменниці.

Дім Губернатора у Дніпропетровську, фото А.Чарнего

Ім'я письменниці-демократки носить вулиця в Амур-Нижньодніпровському районі Дніпропетровська.